Рис Yoshi 25

Пристрасть японських жителів до рису така велика, що слово «гохан» (варений рис) у їхній мові є синонімом слова «їда». Рис для японця — все одно, що хліб для російського — без нього немислима жодна трапеза.
Одна з старовинних назв Японії — «Земля рисових колосьїв». І це не дивно, позаяк обробляти цю культуру почали приблизно 2500 років тому, запозичивши її з Китаю, і саме з цього періоду рис і японські стали невіддільними, так власне й почала зароджуватися японська кухня.+
Для японських рис — це не просто харчовий продукт. Рис — це дуже важлива частина культури японського народу. Навіть темп зростання населення Японії збігається з темпом росту споживання рису. Зі збиранням врожаю рису в Японії пов'язані важливі свята. І характер музики, і характер танців на цих святах відбивають те, яким був урожай рису.
Поряд зі святами, яскравою ілюстрацією того, як глибоко увійшов рис у японську культуру, є наявність символів, пов'язаних з рисом, у традиційній боротьбі сумо. Арена схоплення борців сумо окреслена товстим канатом, сплетеним із рисової соломи. А борці сумо перед початком схоплення роблять специфічні рухи ногами, які символізують утоптування ґрунту на рисовому полі.

Поява рису в Японії оповита міфами та легендами, згідно з однією з них божество рису — Інарі-сама принесла в країну з далеких мандрівок цю рослину, сховавши кілька зерен у посох із тростини, щоб ніхто не дізнався, що вона потішила їх. У давнину люди вважалося, що рис, як і людина, має душу і, якщо поставитися до неї зневажає, то за це можна й поплатитися. У "Деревніх Фудоки" (Записки давнини) розповідається, як селяни однієї з сіл, зібравши гарний урожай, розбагачувачі, облінилися, почали пити саке та розважатися. Якось під час змагань зі стрільби з лука вони зробили з рисової коржі, моті, мішень. Зшвидка душа рису не витримала такого святотатства, перетворилася на білу птицю та поламала. Після цього рисові поля там прийшли в спустошення, а людигинали. Так вони були дисципліновані за недбале ставлення до свого основного харчування.
Велика легенда про рис пояснюється тим, що в давнину від нього залежить саме існування людини. Він був не тільки повсякденною і повсякденною їжею, але й "валютою" для шахраїв і плаття жалю. У Японії здавна підрахували «прожитковий мінімум» по рису — "коку" (приблизно 180 кг) — кількість рису, необхідну одній дорослій людині для життя впродовж року. Цей показник довгий час слугував основною мірою багатства. У давнину родові вожді зберігали його в спеціальних амбарах, які називалися "окура". І не випадково в сучасній Японії одне з могутніх міністерств — фінансів — називається "окурасо" (дослів.: міністерство амбарів). Мати багато рису завжди було мрією жителів Японських островів.

Не знаючи добре життя японських, складно уявити, як широко використовувався і використовується рис. Він не тільки аналог хліба в європейській кухні. З нього готують напої, приправи, кондитерські вироби. У всьому світі широко відома рисова горілка з невеликим вмістом алкоголю (16 — 18 град.) ― сакэ. Селлю менш відома, але міцніша — японський варіант самогона. Широко застосовується в кулінарії мірин — солодке саке. З рису готують особливий різновид пива — бакусю, оцет, соуси та пасту. Японці не могли допустити, щоб зникла хоча б якась частинка цієї дорогоцінної культури і тому в справу йде все соло, лушпиння, висівки. Із соломи, наприклад, селяни робили одяг і взуття (накидки, плащі, сандалії); соломою ж були покриті дахи не тільки селянських будинків, а й великих храмів у Ізі та Ідзумо.
Кажуть, що японські можуть перетворити рис на будь-що: на солоне печиво, на солодку локшину, на тонку локшину, у міцне спиртне. Рис дійсно є компонентом багатьох японських страв, проте головний спосіб його вживання — у вареному вигляді. Канони приготування досить суворі: рис варлять без олії, солі та спецій, у певному об'ємі води та строго певний час. У Японії кажуть, що навіть якщо дитина надривно плаче від голоду, кришка з каструльки не має бути знята, поки рис не звариться. Такий варений рис традиційно подається на сніданок, обід і вечеря.

Традиційно рис широко використовувався для приготування повсякденної їжі. У особливі дні життя, наприклад на народження, у день весілля, під часмальовка готується особливим відмітним способом. Нахарстві подається білий рис і додають сіль. А в разі радісних подій, наприклад, закінчення школи, готується червоний рис, який зверху посипають кунжутом із сіллю.
Донині зберігається традиція їсти в перші дні Нового року рідку рисову кашу з приправою із семи рослин — петрушки, пастушкової сумки, мокроличника, глухої кропиви, сушарки, репи та редьки. У цих рослинах багато заліза та білка. Сухоцвіт і кропива добре впливають на регулювання кров'яного тиску; репа та редька сприяють травленню. Така каша — народний засіб проти різних хвороб і тому вона має популярність цілий рік.